Осінь...
Ти знову тут.
Бордово-жовто-червоно-багряно-золотим знаком нескінченності!
Ти знову жбурляєш у мене коричневий каштан, замахнувшись занадто сильно. Я скрикую від болю, але прощаю тобі.
Ти ловиш для мене сонце між дерев й багряних кущів і залишаєш його краплі в моєму волоссі до наступного року.
Ти змушуєш мене одягати яскраві сукні, щоб бути скожою на тебе.
Ти хапаєш мене за руку, осколком проводячи по долоні.
Музикою в навушниках, замріяними айстрами, золотистими соняшниками, соковитими яблуками, рябоспинними кавунами, ванільними свічками і смачними шарлотками тихо дихаєш мені на вухо...
Ти знаєш все...
Я люблю тебе, осінь, коли яскравішають барви, аромати, відчуття...
No comments:
Post a Comment