Вже літа лишився ковточок на денці
медово-п'янкий, порожніє горня.
В гаптованій золотом жовтій сукенці
багряного осінь сідлає коня.
І більшає нóчі. І меншає дня.
Самотньо-порожні оселі лелечі,
замовкло зозулі пророче ку-ку.
І вже не п'яни́ть матіола надвечір,
не грає рулади на скрипці цвіркун.
Не кумкають жаби у соннім ставку.
Щемливо-зажурений літечка настрій
ранковим туманом холóдить росу.
І квітнуть зірками яскравими айстри,
дарують свою неповторну красу,
мов перші від осені звістки несуть.
Як сонях клюють горобці по зернятку,
спливають так літечка теплого дні.
Розмішує осінь напій у горнятку
з кали́нових ягід в терпкóму вині.
А літо прийде тихим спомином... в сні...
Зали́шився Літа ковточок на дні...
Ольга Грейнер Савич
No comments:
Post a Comment