Я завжди був закоханий в дерева. Спішив у ліс. Втішав себе, як вмів: «Грибів не буде — назбираю слів». Та не було дощів — і все даремно. Та раптом поміж листя і гілок Твій срібний голос, наче подих м'яти: «Грибів немає — наберім квіток. Прикрасим дім. Придумаємо свято». Отак між квітів загубились ми... А вчора сниться: йдуть сніги квітчасті, І голос твій сміється до зими: «Квіток немає — назбираймо щастя». Михайло Левицький
No comments:
Post a Comment