сиділа на перешийку між двома горами і просто слухала тишу, наповнену життям. Молоді смерічки лоскотали одна одну ніжно-зеленими пагонами, реготалися, як молоді дівчатка. Жуки поспішали у своїх справах, павук сердився, що ми поруйнували його павутину, джміль шукав солодку поживу.
А десь далеко унизу шумів Черемош, а височенні смереки відгукувалися до нього, домовлялися, коли йтимуть гуляти попід зорями.
А які тут зорі... Небо провисає, наче родюча яблунька під вагою золотих плодів. Торкнися - і зірвеш собі свою зірку. Або сідлай воза - та й нумо чумакувати Шляхом Чумацьким. Ось він, виразно бачиш, близенько... За верхи зачіпається, сіль розсипає...
Я тут вдома. Тут рідне все - небо, трави, потоки. Люди.
Бо тут найсильніше чути лагідний голос Бога. Його любов. І я дякую Всевишньому - бо їду додому наповнена Його батьківською лагідністю, теплом, щирістю.
Дякую, Господи!
Любов Долик
#всебудеукраїна💙💛
#standwithukraine
No comments:
Post a Comment