Вітрила

 

Минає час, і ми з роками,

Бажаєм більшого, тепла,

І на вітрилах, в океані,

Летим на крилах, в майбуття.

 

Ганяє вітер серед моря

Великі хвилі і малі,

Шумить і стогне море синє,

І білий парусник в тобі.

 

Несеться вперто, не боїться,

Ні хвиль, ні вітру, ні води,

Розгонить тучі в різні боки,

І шлях прокладує тобі.

 

Мабуть із легкої руки,

Колись построїв його ти,

І відпустив на волю, в море,

Надію й мрії заложив.

 

Тепер він поряд, із тобою,

Під крики чайки, шум води,

Він прокладає твою долю,

Надію й мрію у житті.

 

Гуляє весело й завзято

Вітрильник з вітром, серед хвиль,

І море ніжними руками,

Його качає аж до хмар.

 

Життєве море, людський клопіт,

Вітрильник з волею, в тобі,

Бажання час призупинити,

І не мінятися собі,

 

Та не міняється картина,

Яку колись придумав ти,

Летиш на крилах в океані,

Щасливий, впевнений в собі.

 Юрій Вороньківський