Українська хата. Місце сили

 

Українська хата. Місце сили
Мало яка житлова споруда в світі отримувала стільки уваги до себе як українська хата. Стільки наукових та етнографічних праць про неї написано, віршів, порівнянь, спогадів, ліричних творів, персоналізації та уособлення її як живого організму, що вона виступає як унікальне і, водночас, загадкове творіння людських рук.

Автори багатьох художніх творів не обійшли своєю увагою зворушливий образ біленької української хати, що оточена пишною красою мальовничого краю, серед яблуневих та вишневих садків. Така увага до житла не випадкова, бо саме хата є одним із символів України, це не лише місце, де мешкають люди, - це святиня українського роду. Навіть сама назва – "хата" сягає своїм корінням у глибину сторіч і зустрічається у вжитку ще наших прадавніх предків, скіфів.

Українську хату малювали і оспівували в творах, її вивчали як архітектурну форму і як свідчення культурних традицій і побуту, бо кожна хата багато чого може розповісти про свого господаря або про часи, в які вона була побудована. В архітектурі української хати відбилося все тисячолітнє багатство народних традицій, символів, звичаїв та обрядів. Але все ж лишається багато невідомих широкому загалу знань та фактів про житло українців.

Сакральне значення хати

Хата – не просто дім в якому проживала сім’я, це окремий всесвіт, де народжувалися, росли, закохувалися, одружувалися, господарювали та помирали. Так повелося, що для українців побудувати дім означало не лише залити фундамент та викласти стіни, а й створите місце для родового гнізда, народити, виростити та виховати в ньому дітей, добрими, працьовитими та віруючими.

У хаті втілювався весь життєвий простір і світоглядний всесвіт українця, що поділяється на три частини (земну, підземну і небесну сфери), а хата відображає ці сфери буття: стеля — небесний духовний світ (сволок із сакральними знаками, божниця у кутку); стіни, вікна, двері — символи земного сучасного реального життя й спілкування з іншими людьми; нижній ярус — підлога, низ спини з підпіччям і лавами, поріг уявлялися як межа земного й підземного світів. Недаремно в народі кажуть:

«Моя хата небом крита, землею підбита, вітром загороджена».

Зовні українська хата виглядала так, щоб підкреслювати смаки селянина, характер, особливості. Але з другого боку хата мала відображати і унікальність та неповторність місця, де була розташована, тої землі, що була для неї та її власника рідною. Традиції хати уособлюють творчий хист українського народу, його бачення світу, його досвіду, художнього та естетичного смаку.

Наші пращури були переконані що хата подібна до символу дерева життя та несе в собі ті ж самі риси, так скажімо, призьба та підрумок символізували корені цього самого дерева, стіни відповідно – стовбур, а дах верхівку-крону. Можливо саме з цих міркувань з’явилася традиція підводити призьбу чорною фарбою чи смолою, підкреслюючи тим самим межу між потойбічним світом та світом живих, який уособлювався білими стінами.