У кожної людини – у поета, музиканта, художника, читача, слухача, глядача – своя осінь: і за прикметами, і за настроєм. І це велика удача, якщо вам вдається надибати вірш, музику або картину дуже близькі до вашої особистої осені. Я надибую чи не щодня. І думаю, що навряд є час пронизливіший, чистіший і більш чутливий, ніж осінь. Ця дивовижна пора року робить з людьми щось, від чого вони стають схожі на оголені дроти: хтось занурюється у пригоди, хтось згорає у творчості, хтось впадає в депресію і найглибшу нудьгу, хтось жадає затишку, спілкування і підтримки, хтось шалено закохується. А комусь не вистачає тиші. Тієї тиші, яка можлива лише між дуже близькими людьми. Тиші, яка не нависає вантажем, а нагадує про нитки, що зв'язують душі... Узагалі, восени повітря, немов скляне. Ба', навіть радше кришталеве. Але воно ось-ось почне розбиватися від перших морозів. І небо ще затишне, як вовняна ковдра, а не важке, похмуре і перкалеве. І все навколо строкате й прекрасне, але скоро облетить, зникне... Така ось осінь: свято відчуттів в очікуванні спокою, ізоляції та нерухомості, яке принесе перший сніг, дрібний, колючий, холодний. Справжній...
Нещодавно мене запитали: що для тебе осінь? А осінь виявилася для мене фата-морганою, розпливчастим туманом почуттів. Хіба ж її можливо пояснити? Споглядати облітання листя і знати, що так буде щороку після літа. Зрештою, так буде завжди. Ці метаморфози були до мене, будуть і опісля. Осінній дощ пробіжиться тонкими пальцями дзеркалом притихлої річки, і глухо впадуть в густу траву яблука, доспілі і тяжкі ...
Увіч, осінь неможливо пояснити. Це місячне світло – і сонне місто. А ти не спиш, у тебе безсоння, ти стоїш біля вікна й дивишся на місяць. І сама стаєш місяцем ...
Либонь, осінь можна лише відчути.... Коли, як не восени, так добре виходить почути власні думки й зрозуміти себе?
No comments:
Post a Comment