якщо людина почула клич гір, вона буде повертатися до них знову й знову

 О гори! Гори! Час недарма вивірив,

Возніс вас у надхмарну височінь,
Аби дрібному нагадать про виміри,
Мізерне – заховать у вашу тінь.

Вони дивують своєю красою та маштабами, живописною палітрою та формами. Багато із нас саме до них приходять немов на сповідь, щоб зцілити свою душу і вдихнути розрідженого повітря якоїсь особливої, пiдчас невловимої свободи. Саме тут, можна отримати енергію і силу, яку випромінюють ці дивовижні і величні Гори. Лише в горах ти знайдеш справжнього себе! Тут дихається вільно, на повні груди, бо скрізь панує атмосфера простоти й щирості, тут справжнє все, як сама природа. 

Гори як завжди незрiвняннi у своїй красі та непідкореності. Вони є стражами невловимого вітру… Вони розмовляють з хмарами, окутуються в них і непорушно стоять, зверхньо споглядаючи на всіх тих, хто намагається позбавити їх волі і дичини природи. Їм байдуже на твоє прагнення досягти екстріму, на твоє бажання злетіти і вкрасти шматочок обрію. Гори… Вони прекрасні, але водночас можуть бути жорстокими і приймають далеко не кожного.

Пiдкорити їх – вдача одиниць. Але, якщо ти все-таки зробив це, дістався вершини, то стаєш сильнішим. І тоді, вони відкривають твою душу, пробуджуючи чутливість та чуйність до світу. Ці велетнi гартують, додають твердості крокам і впевненості твоєму чолу. І чим довший твій шлях, тим ще з більшою жагою продовжуєш прагнути туди, до їх вершин, долаючи неймовірні труднощі, не рiдко ризикуючи життям. Що ж ми шукаємо там, де начебто немає нічого окрім холоду, каменя, льоду й ураганного вітру?

А можливо те, що ми шукаємо, ті випробування, які ми влаштовуємо, самі по собі потрібні для того, щоб побачити або відчути свою власну душу, божественне в собі самому? Прикладаючи iнколи позамежні зусилля, лише таким чином дізнаємося, хто ж ми є насправді. І чим більше нам доводиться проходити крiзь це випробовування, тим чистіше і прозоріше ми стаємо.

А змішані відчуття: радість і сльози, коли стоїш на самій вершині, дають нам змогу відчути дивовижну єдність людини й океану гір. Бо саме тут, торкаючись неба, ти почуваєш себе вільним від усього на світі! Здається, що відчуття такої свободи не властиве людській природі, його неможливо зберегти, забрати з собою до низу. Можливо, це i є однiєю з причин, що спонукає людей знову й знову підніматися до височенних гірських вершин, ризикуючи життям заради декількох коротких, але незабутніх i таких жаданих миттєвостей…

Кажуть, якщо людина почула клич гір, вона буде повертатися до них знову й знову, і цього кличу їй уже не позбутися, як би вона цього не прагнула. Бо немає в світі нічого більш досконалого ніж гори! Вони були до появлення людини і будуть після неї, незмінні у своїй холодній величі, непідступні стражі вічності…

© Ігор Меліка