кавалок Говерли

 

Не те, шоб ми були супер фанатами власне ходіння по горах, але ми точно фанати заходів сонця.
Ми за ними полюємо по цілій планеті. Коли ти залишаєшся один на один із цілим світом. Час сповільнюється і ти насолоджуєшся кожною секундою зміни кольору теплоти.
Цідиш кожну крапельку обережно аби не пролити, і завжди коли закінчується облизуєш все до сімісінького кінця, кожен кутик. І то зачаровує однаково по цілому світі.
В мене налаштоване нагадування на годиннику за півгодини до заходу сонця. Кожний день.
І щодня він унікальний. І завжди дуже шкода пропустити. Як вечірню казку в дитинстві.
А ше ми любимо відчути те місце куди приїжджаємо. Тому переважно ночуємо поруч. Шоб побачити, як зникають останні люди. Та прожити цей часом разом. Вловити емоції та настрій.
Тому ми були на Говерлі самі. Ввечері. І перші прийшли зранку. Так ніби ніхто туди й не ходить. Ми бачили обриси гори вночі із зорями і чули як з під неї витікають джерела.
І пішли, коли зі всіх сторін почав наповзати люд.
Але ми разом прожили цей час:)
А ше ми дуже хотіли аби Левко ше до року зміг побувати на вершині. Набутись тою горою.
Точно не памятатиме, але відчує, як прийде знову, бо кавалок Говерли вже з ним:)

Юрко Назарук